12 березня у Полтавській міській школі мистецтв «Мала академія мистецтв» імені Раїси Кириченко відбувся мистецький концерт у межах загальношкільного проєкту «Жива історія: обличчя України», присвячений постаті Тараса Григоровича Шевченка.
Іноді історія приходить до нас не через книги й дати. Вона приходить через голос — голос, який пережив імперії, який намагалися заборонити, але так і не змогли змусити мовчати.
Саме таким голосом став для України Тарас Шевченко — поет, художник, мислитель, людина, яка народилася кріпаком, але стала символом нації. Його слово — не лише сторінка історії. Воно й сьогодні звучить як подих часу, як заклик до гідності, свободи й любові до рідної землі.
Концертна програма об’єднала різні види мистецтва — хореографію, вокал, інструментальну музику та художнє слово, створюючи багатогранний образ України, яку так глибоко відчував і оспівував Шевченко.
Під час концерту глядачі також переглянули презентацію, присвячену життю та творчості Кобзаря, що допомогла ще глибше відчути масштаб його постаті.
Символічно, що саме 12 березня 1926 року в Полтаві було відкрито пам’ятник Тарасові Шевченку, встановлений на честь перебування поета в місті у 1845 році, коли він працював тут, змальовуючи архітектурні пам’ятки та створюючи свої твори. На постаменті викарбувано рядки з його безсмертного «Заповіту»: «…І вражою злою кров’ю волю окропіте».
Минуло понад півтора століття, а слово Тарас Григорович Шевченко звучить так, ніби написане сьогодні. У ньому — біль за Україну, віра у свободу і незламна сила духу. І нині, коли наша держава знову виборює право бути вільною, його рядки набувають нового звучання. Вони підтримують, надихають і нагадують: боротьба за гідність і незалежність — це шлях, який проходять покоління українців. Саме тому мистецтво, слово, пісня і пам’ять сьогодні мають особливу силу. Бо поки живе культура, поки звучить українська мова і зростають діти, які знають і відчувають Шевченкове слово, — жива і сама Україна.
