До Міжнародного дня людей з інвалідністю

02 грудня 2020
673

Міжнародний день людей з особливими потребами (або обмеженими фізичними можливостями) був проголошений Генеральною Асамблеєю ООН у 1982 році.

Цілі цього Дня були виражені окремою резолюцією № A/RES/47/88, прийнятої на тій же сесії. Заходи, до яких в цей День закликає всі країни ця шановна міжнародна організація, повинні бути спрямовані на інтеграцію людей з інвалідністю у життя нашого суспільства. Це - не складно. Це - не варто відкладати. Від цього залежить наша цивілізованість.

За оцінками Світового банку 20% найбільш бідних верств жителів Землі є людьми з обмеженими можливостями. І всі вони вимагають до себе особливої уваги.

За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), понад 1 мільярд людей мають якусь форму інвалідності, а це майже 15% населення світу. 

У людей з інвалідністю вища ймовірність бути безробітним і, загалом, заробляти менше, ніж не інваліди.

Статистичні дані свідчать, що зайнятість серед чоловіків-інвалідів (35%) і жінок-інвалідів (20%) нижча, ніж серед людей без інвалідності (у чоловіків – 65%, у жінок – 30%).

В Україні понад 2 мільйони 800 тисяч людей мають статус інваліда, з них 151 тисяча – діти. Це 6,1 відсотка до загальної кількості населення. І майже 80 відсотків інвалідів – це люди працездатного віку.

Люді з інвалідністю досить часто бувають виключені з повноцінного життя громад. Їхня дискримінація набуває різних форм, включно з фізичними і соціальними бар’єрами. Від цього потерпає суспільство, адже втрата такого вагомого потенціалу суттєво збіднює людство.

Не дивно, що в давні часи і навіть аж до сучасної історії у людей, яких ми зараз відносимо до категорії - люди з інвалідністю, було дуже мало шансів на виживання взагалі. Це страшна правда - завжди і у всі часи турбота про людей з інвалідністю переважно трималася на щирій добрій волі окремих людей. 

Які шанси сучасних людей з інвалідністю на благополучне виживання без сторонньої допомоги зараз? Шанси не змінилися, їх просто немає. Вони не вимагають до себе жалю, тому що, як ніхто давно усвідомили що це шлях в нікуди. Вони пристосовуються як можуть зі всіх своїх сил. Так сталося, адже на їх місці могла би опинитися будь-яка інша людина. І для їх виживання не потрібно щось особливе, лише елементарне - можливість жити, жити серед людей, бути в суспільстві і відчувати себе звичайними людьми, як і всім нам.

Інвалідність живе у суспільстві ,а не в особі.

Нарешті сучасне суспільство вирішило зробити крок до власної цивілізованості. Настав час, у який наше суспільство постаралося дати собі відповідь, знайти себе в цій проблемі.

Результати цього пошуку дали позитивні результати. Про проблеми людей з інвалідністю заговорили, питання перевели в площину активних практичних рішень, права людей з інвалідністю почали закріплювати на законодавчому рівні. 

Практика показує, що люди з інвалідністю можуть бути і стають повноцінними і високо ефективними членами суспільства, відмінними фахівцями і навіть політиками, економістами, соціально активними і життєствердними людьми, які надихають багатьох, в тому числі і абсолютно здорових членів нашого суспільства.

Треба пам’ятати що захищаючи гідності людей з інвалідністю ми захищаємо своє людське обличчя. Інвалідність - це не вирок.

Таким людям тільки важлива постійна увага й турбота суспільства!

 Не залишайтеся байдужими!

Контакти

36000, Україна м.Полтава, вул.Соборності, 35
(0532) 52-08-78, 50-28-75
mala_akademya@ukr.net
Директор: заслужений працівник культури України, член творчої спілки Асоціації діячів естрадного мистецтва України, Голова Ради директорів мистецьких шкіл Полтавської області Магомедова Тетяна Юріївна