Патріотична година
«Іловайськ. Спогади про серпень 2014 року»
Для когось АТО – просто три букви. Для когось – справжнє випробовування.
Усі пекельні дні військові, добровольці, медики, волонтери проходять пліч-о-пліч. Сьогодні події, що стали історією, пригадувати легше. Той, хто воював, найбільше бажає всім миру. Той, кому вдалося вижити у боях за аеропорт, "Донецьк", Іловайськ та за весь схід України найбільше бажає, щоб ця війна була останньою…
Мета нашого виховного заходу згадати трагічні події, які відбувалися на території України в серпні 2014 року і ввійшли до історії нашої держави під назвою «Іловайський котел».
Конфлікт, який розгорнувся на сході України весною 2014 року, призвів до тисячі смертей та гуманітарної катастрофи на Донбасі.
13 квітня 2014 р. виконувач обов’язків президента України Олександр Турчинов підписав указ про початок антитерористичної операції із залученням Збройних Сил на сході Україні. Рішення було ухвалено на тлі надзвичайно стрімкого розгортання сепаратистських виступів у Донецькій, Луганській, Харківській, Запорізькій, Миколаївський, Дніпропетровській та Одеській областях та збройного захоплення держустанов у містах Луганщини та Донеччини.
Ситуація швидко переросла у збройний конфлікт між урядовими силами і сепаратистськими озброєними групами.
Найдраматичніша сторінка в історії цієї неоголошеної війни – Іловайська трагедія.
Іловайський котел — епізод війни на сході України у другій половині серпня 2014 року, в ході якого розгорнулися запеклі бойові дії між українськими Збройними силами та підрозділами МВС з одного боку, та збройними формуванням терористичної організації ДНР — з іншого. Характер боїв визначався стратегічним значенням Іловайська, який розташовується в 25 км на схід від Донецька — перехід Іловайська під контроль Збройних сил України дозволив би відрізати постачання зброї та бойовиків до Донецька та звільнення міста в перспективі.
Але на той момент Іловайськ у генштабі не розглядали як визначний напрямок. Збройні сили України мали підійти до Іловайська і оточити його по периметру. В самому Іловайську на той момент, за даними розвідки, було не більше 40 терористів. Але реальність виявилася іншою, з цього моменту все пішло не так…Цілий тиждень групи бійців, з різних добровольчих батальйонів намагалися прорватися до Іловайська, щоразу потрапляючи під обстріли градів.
15 серпня батальйони Азов, Дніпро заходять до Іловайська. Бійці зуміли захватити лише частину міста, на іншу – сил катастрофічно не вистачало.
Єдиним шляхом постачання продуктів, води та зброї залишалося селище Грабське. Але за кілька днів його переріжуть важкою технікою…утвориться перше мале кільце оточення.
Вогонь наступу терористів був такої сили, що навіть викопати банальні окопи та укріпитися змоги не було. Частина армійських підрозділів врешті отримує наказ відходити в тил.
23 серпня о 12 годині повідомлено про пересування від кордону до Іловайська групи чисельністю більше 100 одиниць важкої техніки. Вони почали займати «висоти» і поступово брати Іловайськ у «велике кільце».
В Іловайську бійці сперечатимуться «А що робити далі?», адже в оточенні, під постійним обстрілом вони 4 дні, вода і боєприпаси на межі…
Вранці 30 серпня командир батальйону «Донбас» Семен Семенченко повідомив, що мав розмову з Президентом України, і той на вищому рівні домовився про коридор, який буде створено до 10 ранку для виведення з оточення сил АТО, які зможуть вийти з оточення зі зброєю та прапорами, а тих, хто здалися в полон обміняють на російських десантників.
«Коридор» мав запрацювати вранці 30 серпня, але один дзвінок змінив ситуацію. Вихід тільки без техніки і зброї. Але на такі умови ніхто не погодився. «Мирний коридор» протримався лише кілька кілометрів.
За даними Міністерства оборони під Іловайськом загинуло 366 українських бійців, сотні бійців були поранені та 158 чоловік вважають зниклими безвісти.
(Перегляд відео «Іловайська трагедія»)
Трагедія під Іловайськом стала переломним моментом війни на сході України — зрозумівши, що гібридна війна програна. Звісно, що Іловайськ не можна розглядати окремо від загальної ситуації на фронті в Донбасі.
Здавалося, загибель Небесної сотні в лютому – це найгірше, що могло очікувати Україну. Українці змінили владу, поплатились за це десятками життів і сподівалися на світле майбутнє. Не виключено, що воно таким і буде, але спочатку нам довелося пережити гіркоту втрати Криму, гіркоту втрати близьких на такій незрозумілій, але такій справжній війні. Сотні загиблих військовослужбовців, сотні загиблих мирних жителів, тисячі потерпілих, сотні зруйнованих будинків, шкіл, лікарень, мільярд избитків - ось ціна помилок.
Адже це ще не кінець. Невідомо, скільки ще загине синів України, скільки проллється материнських сліз… З вірою в перемогу йдуть в цей котел війни нові батальйони, з надією на швидкий мир, ми їх проводжаємо зі сльозами на очах. Тисячі добровольців пішли служити в українську армію, сотні мільйонів гривень пожертвували на їх потреби ті, хто служити не може, рівень патріотизму в країніз ашкалює, навіть у звільнених містах Донбасу все частіше чутно «Слава Україні!». Кажуть, саме так будується справжня нація.
(Перегляд відео «Де Україна?»)
На цьому наш виховний захід закінчено. Дякую всім за увагу!
Викладач –Ткаленко Юлія Олексіївна.
